Від минулого до сьогодення

Історія  Перечинського професійного ліцею

Відкрите в ІІІ кварталі в смт. Перечині на виробничій базі Закарпатського “Облрембудтресту” міське професійно-технічне училище №13 на 270 учнів (з спільного наказу начальника Закарпатського обласного відділу комунального господарства і начальника Закарпатського обласного управління профтехосвіти від 18 листопада 1969 року).

Так, з гаражів рембуддільниці силами юнаків, переданих Ужгородським училищем №34 в Перечинське училище №13, було відремонтовано й пристосовано чотири класні кімнати, а з цехів обладнано одинадцять кімнат під спальний корпус. Із Ужгородського училища перейшло на навчання 114 учнів, які оволоділи професіями малярів, мулярів, електриків, слюсарів вентиляційників.

1970-1971 н.р. став поворотним роком у житті, навчанні, побуті училища. Не маючи свого джерела питної води,  учням доводилося багато часу витрачати на “походи” в їдальню лісохімкомбінату, їздити з діжками по воду в с. Сімер. Край цьому поклали самі учні. Вони вирішили з гаража рембуддільниці побудувати їдальню і забезпечити її водою і теплом. Для цього необхідно було прокласти майже 5 кілометрів водопроводу. Трудорезервівці подолали цей нелегкий рубіж. 7 листопада 1970 року тодішній директор училища Головей Андрій Андрійович перерізав червону стрічку біля вхідних дверей їдальні, якою користувалися 15 років.

У 1971-1973 рр. було побудовано адмінкорпус, продовжувалось будівництво навчального корпусу. Училище жило, працювало, але в тісноті і без затишку. На навчанні вже налічувалося 300 учнів. Учні першого курсу – на уроках, другого – на будівельних майданчиках області. Повертаються до захисту дипломних робіт з відчуттям виконаного обов’язку, адже приносили людям велику користь, споруджуючи житлові будинки і дитячі садки, школи і лікарні. Зокрема під час весняно-літніх виробничих практичних занять першокурсники допомагали в будівництві виробничих корпусів на лісохімкомбінаті, добудові спортивного залу Перечинської дитячо-юнацької спортивної школи, спорудженні восьмирічної школи в с. Сімер, ремонтували початкову школу в с. Ворочево.

Традиційною лінійкою розпочався 1974-1975 навчальний рік. Довгожданим він був і для вчителів. Кожен з них одержав кабінет у новому навчальному корпусі, і міг обладнувати його відповідно до вимог програм та свого смаку. Поступово ті кабінети поповнювалися технічними засобами, набирали естетичного вигляду. Прикладом міг служити і клас-кабінет для проведення уроків спецтехнології, в якому експонувався саморобний контактний електрозварювач, що виготовили під керівництвом викладача О. Й. Коцки члени гуртка технічної творчості М. Ігнатик та П. Стегура.

1979-1980 н.р: введено в дію стрілецький тир, встановлено спортивне обладнання, впорядковано територію училища, дообладнуються майстерні і класи-кабінети. За 10 років існування училища тут підготовлено понад 1000 кваліфікованих спеціалістів для народного господарства. Переважна більшість випускників сумлінно трудиться на будівельних майданчиках базових трестів: “Закарпатсільбут”, “Облрембудтрест”, “Облагробуд”.

На початку 80-х років гостро постало питання покращення житлово-побутових умов учнів. Його вирішенням було розв’язано з початком у 1981 році будівництва гуртожитку на 360 місць, завершеного у 1985 році. Багато власних зусиль та енергії потрібно було докласти всьому колективу працівників та учням училища.

Із 1984 року учні училища здобувають середню освіту. Зміцнюється матеріально-технічна база училища, адже обладнано кабінети загальноосвітніх предметів, створено нові кабінети викладання спецдисциплін, силами учнів і майстрів виробничого навчання побудовано полігон для малярів-штукатурів, переобладнано їдальню, бібліотеку і читальний зал, кінозал, заасфальтоване подвір’я, оновлено спортивні майданчики, лазню і тир.

Заслуговує уваги і робота по зміцненню інтернаціональної дружби, що координувала зв’язок учнів із своїми колегами в союзних республіках колишнього СРСР. Зокрема на адресу училища надходили листи з м. Ашхабад, Камчатки, Далекого Сходу. Майже 15 років підтримувалися дружні стосунки з колективом профтехучилища м. Гуменного у Словаччині.

У 1994 році професійному училищу №13 виповнилося 25 років. Воно стало різнопрофільним, справжньою кузнею підготовки юнаків та дівчат до трудового життя. Так, до традиційних будівельних професій мулярів, малярів, електрогазозварників, столярів-паркетників додалися професії обліковців, швачок, слюсарів з ремонту автомобілів.

За тридцятирічну діяльність понад 3000 випускників отримали дипломи кваліфікованого робітника і атестат про середню освіту. Кращі з них направлялися на навчання в будівельні технікуми, Полтавський будівельний інститут і повертались у рідне гніздо. Серед таких – Свадеба І. В., Ролич І. М., Пецка В. В.,   Рогулич В.І.

 Сьогодення Перечинського професійного ліцею

Тепер в ліцеї навчається до 400 учнів, які здобувають крім середньої освіти різні професії, зокрема, столяр будівельний, тесляр; слюсар із складання металевих конструкцій, електрогазозварник; слюсар з ремонту колісних транспортних засобів, рихтувальник кузовів; швачка, кравець; обліковець з реєстрації бухгалтерських даних, оператор комп’ютерного набору. Кожен з них, маючи свої нахили, уподобання, може ще й розвинути їх у гуртках художньої самодіяльності, предметних та гуртках технічної творчості, спортивних секціях. Упродовж усієї історії існування профтехучилища можна назвати чимало гарних прикладів виступів його вихованців на конкурсах, олімпіадах, змаганнях, що проводились у системі профтехосвіти. Плідною є співпраця учнів ліцею  в пропаганді здорового способу життя з районним Центром соціальної служби для молоді.

Колектив навчального закладу співпрацює з районним центром зайнятості, на його замовлення готуючи або підвищуючи кваліфікації потрібних для району спеціалістів з п’ятимісячним терміном навчання. Обладнаний комп’ютерний клас дає змогу не відставати від вимог часу  у підготовці кваліфікованих спеціалістів.

Зрозуміло, що навчально-виховний процес з такою кількістю учнів, причому з різних сіл району, можливий лише за наявності кваліфікованих педагогічних  кадрів з відповідною освітою. За більш ніж 40-ка річну діяльність профтехучилища добру згадку про себе залишили директори Головей А. А., Мулеса В. В., бо саме за їх керівництва створювалась і розвивалась наявна навчально-матеріальна база. Пізніше їх справу продовжили керівники училища Стрига М. І., Трянчич Є. П., Барник М. М., Келемен М.Ю.; заступники – Агалакова Г. Я., Коцка О. Й., Керецман В. Ю., Ганич В. В., Магарита М.С., Герич М.В., Дудаш Г.М.; викладачі – Петрусик Л. В., Пінцак С. В., Коцур М. І., Магдич В. І., Климик М. В., Запрудський В.В., Кепич Т. І., Білець М. Г., майстри – Ролич І. М., Желізка С. Г., Пекар І. В., Гуцу М. Ю., Радецька В. З. Поступово, з роками, колектив навчального закладу поповнюється молодими викладачами та майстрами – Кишкан Л. Б., Ганич Б.Й., Гапак О. А., Гудак Р. В., Мацо Є.Ю., Геровський В.К., Малеш Т.М.,  Петі О.Ю., Соханич А.Ю., та ін.

Понад 30 років працювала тут бібліотекарем ветеран праці і патріот профтехучилища Марія Зганич. Яка не обмежується лише пропагандою книг, але й водночас керувала гуртками художньої самодіяльності, клубами за інтересами, виступала ініціатором та організатором тематичних вечорів відпочинку, різноманітних конкурсних програм.

І те, що щороку в навчальному закладі налічується до 400 вихованців, і те, що училище, шукаючи свою нішу в системі підготовки кадрів значно розширило свою профільність, а відтак по праву стало професійним ліцеєм. Вселяє оптимізм те, що цей трудовий колектив вистоїть перед негараздами і гідно продовжуватиме виконувати свою благородну місію.